БАЙКА 4. ЧЕРЕПАХА І ЗМІЯ

.  4ЧЕРЕПАХА  І  ЗМІЯ
Черепаха,  вже  старенька,
Гріла  черевце.
Підповзла  змія  стихенька,
Звилась  у  кільце,
Пасть  роздула,  засичала:
- З’їм  тебе  усю!
Черепаха  застогнала:
- Зажди,  щось  скажу.
- Скажеш?  Кажи,  Тарантіло,
Маєш  тільки  мить.
Цілий  тиждень  я  не  їла,
Аж  нутро  болить.
- Хочу  тобі  послужити,
Дещо  підказать.
З’їси  мене  й  будеш  сита,
Потім  де  шукать
Їжу  будеш?  А  я  знаю,
Де  таких,  як  я,
Сотнями  відпочиває
Уздовж  бережка.
- Знаєш  це  ти  достеменно?
- На  той  берег  плить
Треба  й  зможеш  там  щоденно
Черепах  ловить.
- Як  туди  я  доберуся?
Плавать  –  не  моє.
- Тут  тобі  я  пригоджуся,
Довезу  тебе.
Уляглась  на  черепаху  змія,  
Звилася,
Усміхнулась:  «От  невдаха!  
Та  згодилася.
До  бережка  допливемо,  
З’їм  її  –  біду,
З  потрухами,  а  там,  дивись,
Ще  таких  знайду».
Тіла  теж  не  дурнувата,
Здогадалася,
Що  задумала  хвостата,
В  хитрість  вдалася.
Каже:  «Попливемо,  люба,
Ще  за  видноти!
Сонце  зайде,  темно  буде.
Як  тоді  плисти?»
- Попливемо!
Тарантіла  у  воду  зайшла,
Швидко  замочила  тіло,  
Тихо  поплила.
Як  пів  шляху  подолала,  
Скинула  змію.
- Тону!  –  змія  засичала,
Ой,  рятуй,  тону!
- Тони,  змійко  вузьколиця,  
Як  така  дурна.
                   Краще  злапана  синиця,
                   Ніж  хвіст  журавля!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414697
Рубрика: Байка
дата надходження 01.04.2013
автор: Крилата (Любов Пікас)