Доням своїм мрійливим присвячую...
Памятаєш: в дитинстві дивились на хмари -
То овечок біленьких гнав милий вівчарик.
І були у хмаринок заняття нехитрі:
Скубти трави-мурави в небесній блакиті.
Як поглянеш, бувало, із іншого боку -
Вгрузнуть очі в пустелю небесну, широку.
Сиві хмарки - верблюдів стрімкі каравани -
В даль бредуть з бедуїнами в синім тумані.
А коли небеса люди чимось гнівили,
Сірі коні іржали, металися гриви.
Били пружно копитами, іскри кресали,
Дощенята й дощі угорі випасали...
Голос рідної хати нас звав до вечері,
Ніч за нами тихенько заходила в двері.
Вона спати мостилась в кутку на ослоні.
А нам снилися вівці, верблюди і коні...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=414238
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.03.2013
автор: Лариса Журенкова