НУДЬГА

Я  ніби  п'яний-ямб  не  хоче
В  своєму  ритмі  йти  ніяк.
Знов  дощ  набридливо  хлюпоче,
Щось  бреше  весело  "Маяк".

Я  став  такий  ледачий,  наче
На  сонці  лежебока-кіт,
Куди  не  глянь-робота  плаче
І  скрізь  проблем  колючий  дріт.

А  я  удвох  з  мадам  Нудьгою
Танцюю  вальс  "Осінній  сон,"
Немов  з  чаклункою  старою
Пливу  у  відьомський  полон.

Пливу,  як  під  прицільним  дулом,
Заручник  долі  чи  дурні  
І  носом  чую  скоро  дулі
Підсунуть  з  реготом  мені.

Як  утекти  з  того  полону,
І  як  тікати  і  куди?
Рвонуть  до  польського  кордону,
Чи  в  річку  впасти  назавжди?

А  втім,  це  жарти-будем  жити,
Хоч  все  "марнота  і  мана".
Ніколи  вітер  не  зловити-
Стоїть  на  варті  Сатана.

Пропащий  ангел  професійно
Спокуси  ставить  у  пастки
І  душі  ловляться  надійно,
Неначе  риба  на  гачки.

Не  боягуз  я,  та  боюся
Щоб  і  мене  він  не  впіймав...
О,  Боже,  не  введи  в  спокусу
І  від  лукавого  позбав!

Я  розведусь  з  мадам  Нудьгою,
Хай  тільки  кінчиться  вальсок...
Махну  прощаючись  рукою,  
І  заміню  вхідний  замок.



адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413644
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2013
автор: Михайло Гончар