Ти ж моя, з народження до скону
І тепліше на душі стає,
Як молюся Богу до ікони,
То радіє серденько моє.
Тут шумлять лани широкополі,
Зеленіють хвоєю ліси,
Зігріває Сонце наші долі,
І сіяють трави від роси.
Я своє дитинство босоноге,
По твоїх стежинах обходив,
Вибирав незвідані дороги,
Тут навчався, працював і жив.
Я й тепер із грудкою землиці,
Вирушаю у чужі краї…
І її цілую, як годиться,
Цю святиню рідної землі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413640
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2013
автор: Віталій Назарук