Прокинувшись від сну,очі бігають в квадраті стелі,шукаючи сонячний промінчик,але він тільки пробуджується,я прокинулася раніше небесного світила.Тіло поволі наповнювалось ситістю сили і думкою про правило вранішніх молитв.Молитви і полум"я лампади повністю звільнюють мене від сну.Аромат кави під сіль, струнить по жилах.
Сонце вже вийшло з небокрая,засліплюючи все навкруги.Сніг здавався в полон,до сліпоти,сяючому сонцю.Світило бавилося,рухало тінями всього,що було на просторім шляху,вітер не по весняному колючий, ганяв вологе повітря.Життя поволі набирало темп,крокуючи за годиниковою стрілкою.Містечко,як тісний вулик, наповнювався різними звуками людської діяльності.Викиди вугликислого газу від авто, вурдились у холдному повітрі.
Карканя вороння зворушувало тишу парку,який зустрічав з дебільшого малечу,яка мирно ще дрімала у візочках.Скрип гойдалки перекрив карканя,сміх дитини з рештою, заставив її замовчати.Крони дерев тягнулися до теплого сонця, потріскували бруньки,скидаючи свої капелюхи.Все стрімко наповнювалося життєдайною силою.
Я вдихала холдний мінтоловий запах ранку,чекала транспорт і спостерігала,як день наповнює життя.З ранку переповнені маршрутки шмигали з малим інтервалом руху,ранок і вечір їхні жнива.Мені поталанило,місце біля вікна, в яке я дивилася перекидаючи роздуми про все і всяке.Погана дорога тісняву пасажирів проштовхувала від сну до решти,музика вигравала в мінорі.Хтось приступився іншому на ногу,зразу вирізнялись характери і порядність,виховання при цьому не мало місця.Молодь показувала свою недоспану ніч,бурчанням в телефони.І нікому не було діла до моєї середини,яка бунтувалась,роїлись думки, хотілось писати,але автобус рухалався по зруйнованій за зиму дорозі,як на раллі,чим не давав змоги фіксувати метафори.Наді мною стояла, мабуть студентка,яка не втримала папку і впустила прямісінько мені на голову,але відкриття не було ніякого,це була я ,а не Ньютон.Натомість я запрпонувала міні послугу потримати документи.
День витягнувся вже з всіх шпарочок і мав права на всіх хто його зустрів.Природа ритмувала в життєвому русі,тіні дерев змінювали кут своїх кривлянь.Струмочки знаходили собі шлях,тікаючи з гомінкого вулика.
Люд поспішав, метушився,годиник відбив початок моєї робочої днини. Перші на почин відвідувачі виявилися жвавими,мабуть як і я, прокинулись зарання.Крамничка то зустрічала,то проводжала покупців.Поріг переступив кремезний чоловяга,колись спортивної статури,голова вкрита сивиною,очі не видавали ніякої непрязні до себе.З порогу питає чи бува не заскучили,як завжди цитує Рузвельда,Черчеля.
Мені ніколи не бракує не перегляду телевізійних передач,на роботі все надолужується,відвідувачі прокоментують новини і інше.Завітала знайома викладач літератури ліцею,щаслива,гарна жінка,йшла з призентації своїх творів, цитує свою поезію,крамничка завмирає,неабияка майстерність подати слово.Настрій на весь день.Різні покупці відвідують крамничку,є такі що приходять за спілкуванням, все це дуже радує мене,як людину.Театрал у начищеному взутті,до блиску зайшов привітатись,зробив круг почесті,і інтелегенто вийшов.Полудень,крамничка приймає всіх в кого обідня перерва(в нас її не має).Хтось приміряє і зневажає себе за апетит, обіцяє собі що не буде їсти(з дебільшого чарівна стать),звучать адреси всіх бізнесових структур корекції фігури і дієти,які пройшли тестування шлунків,чоловіки просять допомоги у виборі.Здається буденість торгівлі замучує запитаннями і виводить часом з рівноваги того хто стоїть за прилавком.Але неабияке терпіння тебе ставить на місце,згадуючи біблійні слова..."Суєта суєт,суєт суєта"...Негатив все-таки не залишається не поміченим,хоч і прихований
Звук сирени донісся з вулиці,пожежна рятівна мчала на допомогу,вогняна біда комусь втулилась в сонячний день.Млявість наздоганяла вечір,хтось заходив просто" продати витрішки",хтось погомоніти,мистетствознавець відпочити, передивляючи речі.Знайомі уже стають ближчими, розказуючи свої проблеми.Ти робишся губкою,що втягує за день всі види емоцій і чужі проблеми. Робочий день добігає свого кінця. Несамовита втома жене додому,хочеться духм"яного чаю з м"яти,хоч трохи поніжитись під муркотіння домашніх улюбленеців.
Рівнодення не надавало противагу ні дню ні ночі,а мій робочий графік мав пряму участь у ньому.
Сіріло,на вулиці день залишає після себе проталені тротуари,дорога з"їджена до чорного асфальту,повітря загорталось у паморозь,люд із закупками супермаркетів спішив до своїх осель.Мій маршрут не вносив ніяких змін,не було вже вранішньої бадьорості,а тільки роїлися в голові думки-бджоли,про ще один прожитий день.Маршрутка під"їхала вже не втому графіку,була п"ятниця і втому ховав вулик-містечко за вікнами буденності.У віконному слайді авто,відображались вогні життя вулиць,які стишувались від шумів,горожани вигулювали живність(в селі вона вже спала),молодь гуртувалась,настрій їх був чути здалеку,напередодні, вихідний, додав впевненості,моє"я" не вгамовувалось хотілось писати,а взавтра до праці,вихідний мій десь попереду.День згортав ще один сувой мого і вашого життя.Перед дверима своєї домівки, думками дякувала Всевишньому за прожитий день і свою фортецю, до якої впевнено вступала.Мило мене зустрічали мої надзвичайні дві кішки,які сунули мордочки в сумку за гостинцями.Доба вже зачиняла двері мого доленосного буття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413584
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2013
автор: Плискас Нина