Сонце миле, життєдайне,
Яви людям своє сяйво,
Вийди, Ладо, із – за хмари
До любої мені Тамари.
Доброї, щирої сестри.
В смутку слізоньки утри,
Розвій тривоги і печалі,
Обнадій в щасливі далі,
Тепла, радості їй дай,
Пести, голуб і зігрівай!
Вітре буйний, сильний, мудрий,
Ти свавільний й недоступний,
Овій ніжно миле личко,
Підримай її в житті трагічнім,
Підстав свої могутні крила,
Щоб задумане звершилось.
Де ж ви були, мої милі,
Коли на неї навалилось!?
Як можна таке знести –
Милий помер до тридцяти.
Де у неї сили брались -
Двоє крихіток осталось.
Тополею з горя стала,
Як донечку поховала.
А трудитись і вчитись треба,
Надіятись на Бога в небі.
То ж диплома захищала,
Сім’ю нову будувала,
Сестрі, братам допомагала,
Батьків і чоловіка піднімала.
Завжди Томі дивувався
Звідки сили і дух взявся!
В спілкуванні щира й мила,
Що розстатися не сила.
Її дзвінкий, щедрий сміх
В вухах довго не затих.
В фірмі трудиться, господарює,
Постійно будує, ремонтує,
Кудись спішить, про когось дбає.
Хай їй Господь допомагає!
*
Коли мету світлу маєш,
Труднощі перемагаєш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=413456
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 28.03.2013
автор: БГІ