Холодна кава гріє твої теплі руки,
Хоч осінь в душах терпне золота.
Я ностальгую під ніжніші звуки,
Ніжніші, навіть, за твої уста.
Родзинки спогадів твоїх я пам’ятаю досі:
Чекав коралово-блакитних вечорів,
І рахував на небі безкінечні осі,
Теплом своїм, не мов гуашшю, ти лелів.
Мені пастельно заживали рани,
Коли торкався ти моїх плечей.
Змовкали тоді шторми й урагани,
Ховаючи на дні розмови зоряних ночей.
Блакитні хмари розганяв руками,
І небо все ж здавалося в полон.
Своїми ніжними та чуйними словами,
Ти малював в душі свій неймовірний тон.
Холодна кава гріє твої теплі руки.
Мов справжня осінь – лірика душі.
Ти ж добре знаєш – не терплю розлуки,
Так само як і ти ненавидиш дощі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412437
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.03.2013
автор: Blue sky