Ми сучі виродки, що пакостять щороду,
Ми ті хто нищить ледь не все що є,
І хто ж візьметься справити породу,
Створінь які вбивають все своє...
Ми жалимо себе і ти хто з нами,
Ми п'ємо кров і хочем доброти,
Нас вже погорло залило гріхами,
І ми не хочемо на верх вспливти.
Ми нищим долі, гробим і калічим,
І тільки втративши цінуєм і ревем,
А зупиняємся коли платити нічим,
Коли доволі своїх близьких вб'єм.
Ми не цінуєм рідних і коханих,
Немає шани навіть до батьків,
Ми граєм в ігри, в добрих і поганих,
Так і живем сто днів, років, віків.
Ми всі одвічні вигнанці із раю,
Ми зраджували бога і себе,
А ти все йдеш і гониш всіх до краю,
І думаєш що все мине тебе.
Кого скажіть цікавить чужа доля???
Як ваша правда гроші і звязки,
І буде виконана того воля,
Хто ляльок зверху тягне мотузки.
Я так не можу більше жити,
Неможу більш дивитись на це все,
Давно вже треба щось робити,
А не чекати що нас мимо пронесе.
Пора міняти все наше безумство,
Пора міняти все своє життя,
Пора залишити це боягузство,
Бо потім нам не буде каяття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412376
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.03.2013
автор: ApostoL_2125