- «Гратулюю, пане, гратулюю», - а у відповідь зовсім порожньо.
Як в тому акваріумі без риб.
Такі собі подорожні. Ніякі собі – все порознь. Слова виснуть
в повітрі і стрімко падають вглиб.
Розбиваються на друзки голосно як старий порцеляновий сервіс.
Йдуть люди у чорних плащах. Їм холодно? Без обличчя й усміхнених рис.
Капітулюю, капітане, капітулюю. Просто цвях батогом і фертик.
Збираю друзки зайво-непотрібних слів і складаю у пожовклий конвертик.
А потім сідаю у старий затишний трамвайчик і слухаю брязкіт колій,
Як дитина радію – он сонячний зайчик! і натхненне цвітіння магнолій.
Дорога витікає, ллється, летить стрімголов нізвідки і впадає в нікуди,
Попереду базар, бездомний пес, чиїсь лиця: це мурахи чи все ж таки люди?
Ця суча влада, турботи і біль, безгрошів’я випалюють їх душі до денця,
Я на останні гроші купую букет прив’ялих волошок й тулю їх до серця…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=412082
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2013
автор: Квітка Надії