а старі береги зовсім не відмирали
ти причалюєш знову
володіючи левом
на розчахлих синцях на западинах раю
аби вкотрий вже раз відспівалося тіло
я в чужому мені
застиглому місті
знов збираю у склянку сапфірове небо
незнайомець зав'яже виснажливі квіти
що росли із когось
прямувавши до тебе
перелити б тебе у іншу посудину
до останнього усміху з себе
а бездонність глибоко в синьому
тихо цілить тобою в легені
і повсюди ти чуєшся шелестом
неустанним улесливим щебетом
що дахи будинків просякнуті
перестань мене нести своїми ногами
до тих берегів
котрі морем повінчані
ми ж дорослі
нам можна про інше
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411902
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.03.2013
автор: Нова Планета