Вже день упав за горизонт. На землю ніч спустилась.
Вмостилась зручно на свій трон. Причепурила крила.
Поважно погляд підвела. Поглянула довкола.
Повільно з трону поповзла,і посміхнулась кволо...
Зірки розсипала з мішка на шовковисте небо.
Робота, звісно, не проста. Та хто ж це зробить? Треба!
Схватила місяця за роги. Чому сховавсь за хмари?
Вона порядку вимага. Пливуть хмарки - отари.
В хати впустила перший сон. Усіх заворожила.
Для нього вже нема кордон, раз нічка відпустила...
Мені всміхнулася здаля. Не треба, мов, журитись,
Змінить не можеш, поуча,то треба ж з цим змиритись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411601
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.03.2013
автор: Н-А-Д-І-Я