Можливо ти гірше став писати,
Співати фальцетом, говорити що важко відкрити рота,
Напувати пусті коридори собою, щоб так, аж тісно,
Душно, до скону огидно, так як тисячу років тому,
Ти брав у руки холодну зброю, цілував коханої такі ж губи,
Холодні, замерзлі, нещадні і ти зброю любив так як і жінку,
Невимовно прекрасну жінку.
Можливо це згубно впливають аеропорти, вокзали,
Міста кожного разу своїми стінами, вікнами голих будинків
Роздягають і так тебе не завжди тепло одягнутого.
Знаю, що це не причина лишати місто безслідно,
Без питої кави в кав’ярнях,без щирої радості, яка
Навіть обличчя печального міма робила веселим,
І місто втрачало пильність і піддавалось твоїм малюнкам.
Чорно-білим малюєш кожну свою картину
І знаєш, зовсім не зимно, нехай тільки біле- зима,
Нехай чорне і тільки, ночі торкаються й спокій, твоїх здичавілих думок.
Можливо ти гірше почав обіймати,
Стояти навпроти й не бачити, можливо тобі просто час відлітати,
Взяти з валізами тишу у подруги,
А я звідси, такому тихому, надто гучно буду писати листи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411163
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.03.2013
автор: Ваньоха Р.