Закохався в Поезію змалку,
Юнаком лиш за нею ходив
До великої зали в “читалку",
А підріс - то життя присвятив
Дивовижній красі тих емоцій,
Що у серці вирують моїм,
Я до неї приходжу щоночі,
Ми кохаємось...
Ніжно й без слів,
Тільки римами пестим натхнення,
До зірок заблукавши в думках,
Це, неначе подвійне знамення, -
Я - людина і разом я - птах!
А Вона,
Неодмінно чекає,
І бажає сповити мене,
Мою душу очима читає,
Між рядками у серце снує
Щоби вирвати з нього найкраще,
Найсильніше за все почуття...
Так приємно!
Я, мабуть, пропащий,
Бо не можу скоритися я!
Сам бажаю володарем бути,
Розсипаючи ласки в тиші,
У осінньому листі відчути
Потаємні відтінки душі,
І довівши процес до вершини,
Десь під ранок в розкрите вікно
Я зникаю у кавову днину,
Заховавши думки під сукно...
Прийде час, неодмінно стемніє,
Я повернусь,
Крізь терни вінець,
Бо в мені нова рима жевріє,
Йди до мене!
Урвався терпець...
21.03.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411038
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.03.2013
автор: Serg