Цих коротких дзвінків, нескінченна невидима суть.
Тихі порухи рук і нестерпні хвилини чекання.
Я сказати забув - так і ти вже, напевно, забудь,-
Ми навмисне тепер за півкроку до неповертання.
"Компостуйте життя. Хтось із вас не платив за проїзд!
І змиріться, що всі півпорожні зупинки вже ваші."
Ми так прагнули вверх, але вічно тікаємо вниз.
Так простіше, на жаль, але серцю від цього не краще.
Ти чекаєш? Алло! «Абоненту не стримати сліз…»
І не вистачить слів. Та й для чого тепер говорити?
Ця зупинка для нас. Ми на ній вже сідали колись.
І тоді хтось казав: «Я благаю, в душі не смітити»!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=411001
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.03.2013
автор: Олександр Гриб