Це місто –
неначе обличчя бувалого воїна –
все у шрамах, руїнах і ритвинах,
тут тихо… сюди не літають боїнги,
не кожен, напевно б, тут витримав.
Але,
попри всю свою сірість, запилене небо,
попри сотні калюж і розбитих доріг –
це місто чекає… чекає – на тебе,
так само, як грудень – чекає на сніг.
А ти
приїжджай, як розквітнуть наші каштани,
чи коли зашумить очерет серед скель,
приїжджай несподівано, попри всі мої плани,
розфарбуй невиразність усіх моїх стель.
Приїжджай,
ми чекаємо…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410820
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2013
автор: Антон Срібний