***
Застигла, як комаха в бурштині,
В дрібних, нікчемних, непотрібних справах,
Розтоптана, розпластана, на дні,
У незліковних незліченних ранах.
Хто душу полікує, хто візьме
На себе цей тягар тяженний,
Хто розірве притягнення земне,
У попіл смуток розітре буденний.
Мені б за спину два легких крила
Та на ногах моїх тяжкі окови,
Я рвалась в небо, відірватись не змогла,
Чи досить сил щоб спробувати знову.
1992
***
Тільки Господу це під силу,
Дати крила, розбити окови;
Рвалась в небо - не стало сили,
Чи зумію піднятись знову.
Мати Божа, усі святії,
Помоліться за мене кріпко,
Все здавалось, що чайка вільна,
Я ж важка, дебела куріпка.
Боже милий, дай мені сили
Від землі відірватись в небо,
Розпростати, розкрити крила,
Піднестись піднятись до Тебе.
Та повзу не колінцях знову,
Знов рівняюсь з Твоєю травою,
Боже милий, на все Твоя воля,
Все знесу, аби тільки з Тобою.
2004
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=410407
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 19.03.2013
автор: @NN@