Із вітром на плечі
Мені б із вітром на плечі
Полетіти б в далечінь.
Щоби мчати і не знати:
Завтра жити чи вмирати.
І високі гори, полонини
долонями б зачіпити.
Зірвав би вітер колосся,
і заплів б мені в волосся.
А океанський трамонтан
Нам б спочити не давав.
Носив би по тих вежах,
що водам усім належать.
А ми б неслися усе в даль,
і зайшли б до місяця на чай.
Поговорили б з ним про те,
як сонце час його краде.
Відвідали б зóрей галерею,
Ох і захопилися б ми нею.
Ті твори нічки-феї без ціни
підніс би вітер вмить мені.
Та так все далі летючи,
Не помітили б з ним ми.
Коли ранок навшпиньки́
Підікрався тихо до землі.
Закінчилась б казочка моя,
Зникла б раптом мов мара.
Але вже потім знов вночі
Полечу я з місяцем на плечі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409677
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.03.2013
автор: Марія Чапля