Іду по Києву, огидно,
Російська звідусіль лунає.
Так гірко за столицю, стидно,
Що це приниження триває.
Богдан гарцює на коні
Тримає булаву в правиці,
Йому паскудно і мені
За це зросійщеня столиці.
Це ж Україна, стольний Київ,
А в нім кияни – не рязанці!
Хто Ваші душі так роздвоїв,
Чи Ви манкурти і поганці?
Вже дійсно годі нарікати,
Шукати виправдань, причини.
Потрібно с себе починати,
Це воскресіння України!
Коли на вулицях столиці
Чужинська мова зовсім щезне,
Держава врешті відродиться,
І справді стане незалежна!
Бо кожен врешті усвідомить
Свою причетність і провини,
І те, що ворог лиш говорить
Чужою мовою країни!
11.02.2013 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=409334
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.03.2013
автор: Мирослав Вересюк