Люди добрі! Українці! Будь ласка пробудіться
І скоріше кругом себе пильно подивіться
Уважно подивіться, що коїться всюди,
Вже й країна – не країна і люди – не люди.
Ми до самого до краю ганебно скотились
Зрадили ми своїм предкам, чужинцям скорились.
Наші пращури в могилах мабуть перевертаються
Коли бачать чим їх внуки на волі займаються.
Україну вже любити не стильно, не в моді,
Ніхто мене не чіпає, живу собі й годі.
В вухо собі встромлю гвіздок якийсь дивний,
Голову засуну в фарбу, і я прогресивний!
Подивлюсь кіно якесь, з країни чужої,
Щоб було там більше голих і лайки смішної.
А щоб трохи відпочити від «життя важкого»
То ковтну якусь таблетку, а що тут такого?
Розмовляю російською, всі ж так розмовляють,
Бо на тих хто так не робить – дивно поглядають.
Ну а щодо батьківщини, щодо патріотів,
Справа то є безнадійна, купки ідіотів.
А за що мені любити таку Україну?
Я тут бачу лише злидні й суцільну руїну
Он на захід подивіться – зовсім інша справа
Ото гідні там країни, а не ця канава.
Й тільки з’явиться можливість щоб емігрувати,
То втечу щоб справді жити, не лапу смоктати.
І отут уже питання по волі виникає:
Чи потрібен ти комусь там? Хтось тебе чекає?
Може в них не вистачає там свого населення?
Чи можливо вони мріють про твоє поселення?
Та ні! Тоді на тебе будуть дивно поглядати
І все життя з усмішкою пальцями тикати
І це добре взагалі, якщо будеш жити,
Як не зхочуть як скотину вони тебе вбити.
Бо вони свою країну разом підіймали
Разом її боронили, з дому не тікали
Воювали, працювали за світле майбутнє
Щоб не в них, так у нащадків життя було путнє.
І живуть тепер вони в злагоді і в мирі,
А таких як ти багато прищів на їх тілі.
Тож поглянемо тепер за що дід твій згинув,
За що все життя бабуся гнула собі спину?
За що наші весь час бились? Чи не за свободу?
Чи не за добробут для свого народу?
І не бачили нічого крім життя важкого,
Навіщо ж вони боролись? Старались для кого?
Щоб ти жив у незалежній, Великій державі,
І казав що тут життя ніби у канаві?
Щоб в болото славу предків ти втоптав ногами?
Й сам погодився ходити під їх ворогами?
От щоб Україну зробити міцною,
Ці думки обходять тебе стороною,
А якщо я захочеш ти хоч щось зробити,
То лише собі щоб краще було жити.
І весь час тебе мурдує, кругом вигибаєшся,
То від праці, то від служби по кущам ховаєшся.
Старших ти не поважаєш можеш надурити
Ну і хто ж це тебе дурня научив так жити?
Невже ти згнив? Невже нема нічого святого?
Чи справді ти не розумієш буття свого страшного?
Чи справді ти не розумієш що тебе вбивають,
Весь твій розум, все здоров’я з тебе виливають.
Перетворять у рослину – й легше керувати
Легше куди подме вітер тебе нахиляти.
І стаєш ти агресивним, хитрим і підступним,
І для здорового глузду майже недоступним.
Наша нація ніколи таким не займалась,
І ніколи ще так низько вона не спускалась
Ну не нашому народу підлість характерна
Рідні нам любов до волі і щирість нетленна.
Зупинися, далі прірва, годі вже котитись
Годі на землі на рідній чужинцям коритись.
Досить мабуть вже тобі душею кривити
Починай для України працювати й жити.
Й не потрібна нам порада й присутність чужинців
Бо ми є велика сила – СИЛА УКРАЇНЦІВ!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408377
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 12.03.2013
автор: ArtemArtemenko