Привіт, мій цвіте, моя пташко!
Пишу я знову, бо люблю.
Ти вибачай вже, що так часто,
Та прочитай мій лист, молю!
Я на війні, і Ти це знаєш,
Змирився я, що, може, й вмру,
Та згадка, що живим тримає –
Це Ти – ким завжди я живу.
Я знаю, доле, відчай знаю,
І в болі серденько кричить,
Що не мені шепнеш «кохаю»,
Що не для мене прагнеш жить.
Та, втім, дозволь "негідні" речі,
Кохання свого ж в'язень я, –
В уяві пригорнуть за плечі...
У думці вимовить ім'я.
Я зустріч першу пригадав,
Згадав старесенький ставок...
Деталь найменшу карбував..
Кохана, як живе синок?
В дитини – Твої сірі очі
В них спокій – теплий океан.
В очах цих бачу сни пророчі,
Без них життя моє – капкан.
Безсонна ніч уже не вперше,
Та як прийдеш у сон охоче,
Я знаю – знову стане легше…
О Боже! Кляті, згубні ночі!
Твій, мила, в'язень я навічно,
Мені грозять нестерпні муки
Без Тебе... та вони не вічні
Відносно нашої розлуки.
Без Тебе ледве виживаю.
Коли життя моє на грані,
Твій клаптик сукні прикладаю
Й продовжую я... існування.
А коли промінь попадає
Мені раптово на обличчя,
Священний блиск Твоїх очей
Відтворюю, як щось незвичне.
І день за днем отак мине,
Я ж буду всіх богів благати,
Щоб Ти пробачила мене,
Що я не вмію не кохати…
Щоб Ти простила: я невільний –
Посмів піддатися красі
Твоїй душевній, ясній, чистій,
Як доторк світла навесні.
Я вже не смію зазіхати
На Тебе, вимріяну мною...
Ти варта щастя, і кохати
Того, хто вже давно з Тобою.
Хоч невблаганна Ти, я знаю,
Та добра будь й мене прости
За все ж останнє вже прохання:
Про мене сину не кажи!..
Нехай же батьком стане він –
Той, хто посмів Тебе любити.
Йому довірив я Тебе
Й за це себе я ладен вбити...
Я побажаю вам кохання
І завжди світлого життя.
Іду!.. Моє буття – страждання.
Прощай! І бережи дитя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=408200
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2013
автор: Софія Пасічник