Я не мушу казати красиве
Лиш заради красивих ідей,
Навпаки...
Може станеться диво?
Бог помилує грішних людей
І до світлої мрії одразу
Нам залишиться крок...
Але я
Мабуть зможу забути образу,
Бо мій злочин - то віра моя!
Розірвати, розбити, розкрити
Смутку сірого шибки скляні,
Щоби вільним у світі цім жити!
Я - не я,
То ж признайся собі,
За вікном розцвіли знову проліски,
Поступайся і плинь у життя...
Так, я зможу,
Хоча трохи й болісно,
Бо мій злочин - надія моя!
Хай стікає до долу все темне,
Бачу знак, що палає в горі,
Боже милий,
Все це не даремно!
То вогонь мого серця зорі?
Ще не все не написано й змовчано,
В жилах рима вирує не гірш,
Я ж - молюся,
Неначе наврочено,
Бо мій злочин - то лірики вірш?
Певно мушу сказати несказане,
Мов останній і дивний мій крок,
Що свідомо
Коханням був вражений
І щоночі літав до зірок,
Неймовірної сили духовності
Має вигляд планета Земля...
Я пробачив,
Все інше умовності,
Бо мій злочин - це тільки сам я...
11.03.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407946
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 11.03.2013
автор: Serg