Ні що так не згуртовує, як звичай,
людей одної віри і буття.
Як жити у добрі, а як не личить -
ще з молоком вливається в дитя.
Хто забуває звичаї народу -
забуде і народ серед марнот.
І, ворогам у ласку і догоду,
уже підспівує з чужинських нот.
Народу втрата - втрата свого ймення,
без імені уже і ти - ніхто.
Нехай людей - лиш невелика жменя,
непереможні, як вони гуртом.
Історія ховає в темні води,
як спадок нам - сумний роман:
забули діти звичаї народу -
за роком рік - народу вже нема...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407931
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.03.2013
автор: Славомир