Сіє нічка в руках зорі,
Засіває на три дні.
Наче вишиває в полі
Нитки срібнозолоті.
Бо іде до мене спати.
І не вийде до тих пір,
Поки Янгол цілувати
Буде нічку серед зір.
Переміряла віночки,
І український взяла.
А на зорі всі дзвіночки
Почіпляла і пішла.
Принесла мені всі вірші,
Бо лиш вчилася писать.
Я сказала:
-Мої гірші.
А вона давай читать.
Зачиталася до ранку,
І додому не пішла.
Я закрила всі фіранки,
Щоби спати ніч могла.
Черевички попросила,
Сукню білу одягла.
На побачення сходила,
Закохалась ніч сама.
У вінку стоїть до ранку,
А який в неї пасок!
І запрошує до танку
Самий гарний парубок.
І цілує її в щічку,
І питає-де живе.
Закохався бідний в нічку,
Гладить ніченьки лице.
А вона не зможе жити
І з тим хлопцем на землі.
Боже,буде він тужити,
І чекати уві сні.
І побачення призначить
Нічці хлопець молодий.
Він її щоночі бачить,
Бачить нічка,що сумний.
І могла би вже признатись,
Що не пара вже йому.
Нічка хоче цілуватись,
І почуть:
-Тебе люблю.
Я на неї накричала,
Буде парубок страдать.
А вона пообіцяла,
Що все зможе розказать.
А він ходить і до нині,
І питає:
-Ще прийде?
Чи вона в твоїй хатині
Десь у схованці живе?
Я його поцілувала,
Обіцяла,що скажу.
Хоч сама не уявляла,
Як я їм допоможу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=407833
Рубрика: Присвячення
дата надходження 10.03.2013
автор: Відочка Вансель