Тихенько вітер колихає віти.
Лиш де-не-де проклюнулись бруньки.
Гілки дрімають, ніби малі діти.
Поспіть... Іще немає весноньки.
Тюльпани вже пробилися крізь землю.
Куди ж це ви, хороші? Ще зима...
Тепер, мої, зазнаєте ви болю:
Дадуться взнаки сніг і холода.
А он поляна вкрита оксамитом.
То паморозь блищить, а не роса.
Я в вас учуся болі всі терпіти.
Тоді зі мною плачуть небеса.
Та все в житті приходить і минає.
Який чудовий білий оцей світ!
Чому ж тоді метелик це не знає,
Летить, щоб вогнем крильця обпалить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406299
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.03.2013
автор: Н-А-Д-І-Я