Шумить гілля. Ламає вітер пасма хмарови́дні.
Жене зірки і топить місяць знов.
А ранком промінь собі ліг на сірій призьбі,
як юний вуж повзе і живить кров.
Усе шумить! Скрипить! Старий димар гойдає
одичавілий звільнений орел.
Й мене саму, то вдарить то питає
в міфічних горах наче я, то Прометей...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406216
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 04.03.2013
автор: Ліна Біла