І котячий цей крик продірявлює щоки та лоба.
Слинить вітер волосся і я –в перукарню не йду.
Коли криза в тобі, хай до тебе ніхто не приходить.
І лічильники знов не встигають, і злісно гудуть.
Що це ? Вічний анфас, зачарованих влітку, ще й досі,
Доля десь там давно насікла нас рельєфним ножем.
Ні, не прийде ніхто ! І ти знов мене в гості запросиш,
Так ми будем всю ніч одне слово постити в ЖЖ.
Але кіт все кричить, він обурений – тиша без смАку,
Вже ковтає колеса лімузинів, безкровний асфальт.
Я чомусь так боюсь, щоб ведмідь цілу зиму не плакав,
Але він засміється і мені моїх сумнівів жаль.
Я люблю цей момент, як ведмедям вже нікуди спати,
Розмовляй з ними, лайся і носа «на весну» цілуй !
Сподівайся лише на ведмедів. Ведмеді не зрадять !
Вони трусять тебе – з тебе сиплеться порох із куль.
Голова, наче склад, де все справді по оптових цінах,
Я слова віддаю і думки, безкоштовно, візьміть !
Три доби і весна прийде в кожен диван України.
І з шухляди тобі усміхнеться малий ведмідь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406203
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2013
автор: Роман Могилат