Вірити чи не вірити?Робити чи не робити?Знати чи не знати?і т.д і т.п.Свій вибір ,як завжди,важко зробити.Світ котиться,а я сплю на небі і десь близько його краю слухаю музику.Вітер-це мій настрій.Тепло,закривавлене сонце,чужорідні відчуття…Я люблю осінь!
Чому???
А того,що вона-це натхнення.
Що я цим хочу сказати?
Сама не знаю.
ДУРДОМ!!!Хочу туди…
Білі стіни,білі халати,білі гамівні сорочки,а за вікном різнобарвна осінь.Ця кімната давно вже рухається…В очах двоїться подушка,яка неодноразово літала в повітрі моєї хвороби…Що це?Які симптоми?Мені нічого не сказали.Просто буйна фантазія.
А-а-а-а-а-а-аа-а-а-а-аааааа-а-а-а-а!!!!!!!!!!!!!!
Б’ючи ногами по стіні,яка як і все інше біла…Чи прозора?А хто знає,що саме це є білим?Хто на 100% скаже,що чорне є чорним?Можливо це все ілюзія…Забула,абсолюті не Ǝ.Я ж абсолютно нормальна.
Осіііііііііінь!!!!Ти справді її любиш?А у?Будь мною…Живи мною….Спи мною….Цей куток давно мій ворог.Тут всі ворожі….Друзів немає,родичів немає…Багато хочу сказати…А кому це потрібно?Санітарам?Напевно.Вони завжди вислуховували мої сповіді,але не сприймали.Тут своєрідна,неповноцінна,залежна,нецілковита,непросторова,не….не…..і багато не.Хтось відмикає щось.У вікні нікого,у стіні нікого.На стелі-смішно.Значить у дверях…Вони відчинились…Два високі «чувака» прийшли по мене,а за ними лікар.
-Доброго дня,шановні пацієнти!Хто це в нас?Ага Іван,Андрій,Назар,Федір,Осінь,Доброта,Щастя,Наталя,Ірина,Людмила,Катя,Святослав.-я оглядаюся і бачу їх всіх,а швидше їх не було.А хто я з них?
-Докторе,а хто я?
-Ви?Мабуть Осінь.
-А-а!Клас.Дякую вам!-а в думках: «Я знав,що це я за вікном.Воно щось рідне мені!»
-Ну що зробимо укольчик?
-Ні-ні-ні…ні…Ні…Не підходіть…Я вас вб’ю…Не треба…Кокоси,ви ненормальні!!!!!!!!!!!
Мене зловили два Кокоса і прив’язали до ліжка.Я сплю?Я горю!!!!!!!!!Рятуйте!Хто-небудь…
-Солодких снів!-побажав ввічливо лікар.-Я пізніше до вас завітаю…
-Ок,чувак!Я знав,що ти кльовий і рульний чел.Не заудь заїхати на базу і взяти пивка,а то я так хочу заїхати до Свавілля в гості.
-Ну добре.-і вийшов.
З гуркотом закрилися двері і я на снігу.Холод…Холод…Холод…
Не можу…
Ну добре друзі…Завтра будемо знову разом…Не йдіть!Ну куди ви?!
Крізь стіни вони порозходилися…А мій ведмедик завжди зі мною!Я тебе люблю,Тузік!Мій вірний друже,ти ніколи не покидав мене.
Угу-гу-гуууууууууууу-гу!!!!!!!!!Я зариваюся у волоссі спокою,недосяжності,закривавленості.
Ого!Ніч…Ми знову разом…Ну добре виключаю світло…
Кохаю тебе,моє Сонце!Цей вінігрет чи олів'є чи піца…Я їм вже напевно зі швидкістю світла,множачи на n! І відкидаючи своєрідність мого багатого на свідомість Тузіка.
У-у-у-у-у-Барбара Стрейзен!
Кількість світла майже нульова.Місяць топиться в хмарах як смалець на сковорідці.
Я-Осінь!Та ні.Все набагато складніше-я Таня.Ну добре,Таня…Думаю пора спати…
Провалля………
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406078
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.03.2013
автор: Diadema