Не губи мене, мамо. Я в тебе того не просила,
Щоб пускала ти в себе жагучу розпалену плоть.
Ти ж була в ту хвилину по-своєму дико щаслива,
Бо зненацька забило у лоні твоїм джерело.
Не губи мене, мамо. Тоді, ув екстазі хмільному,
Він пролився в тобі невгамовним струмочком добра -
І вселилось життя. Що змінилося, рідна, по тому?
Через що нависа наді мною смертельна мара?!
Не губи мене, мамо! Я хочу побачити небо,
Хочу сонячних зайчиків з рідних і лагідних віч,
Простягать рученята... і міцно горнутись до тебе,
Коли щось налякає або наповзатиме ніч.
Не губи мене, мамо, не дай, щоб холодною сталлю
Виривали мене по шматочку - скривавлену плоть...
Ти не вір, що тобі принесу в долю тільки печалі!
Вір: без мене і щастя у тебе в житті не було б.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=406046
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.03.2013
автор: Василь Задорожний