Лиш на секунду влаштували втечу,
Чи довго планували ті останні дні.
За ті роки, де чули порожнечу.
І там самі ми залишалися німі...
У тому різнобарв'ї з декорацій,
У відголосках чужих і необачних.
Не слухали, не чули інтонацій...
Занадто гучно в кольорі акацій.
Багато сонця, засліпляло очі...
Далека осінь скрепотіла поміж нами.
Невже не приспані холодні ночі?
Ми загубились мовчки між дощами...
Зостались вигадані, сірі лави,
Прозорі небеса, невидимість зорі...
Знаходимось у вимпелі уяви.
Навіть тоді, коли наша весна вгорі.
Спустошена відтінками до краю,
І наче ми колись - замолена віками.
Та щастя є на межі небокраю,
Зігріте, ще й і обійняте руками...
Лиш на секунду влаштували втечу.
Хіба то щастя, сама лише омана,
То ті роки, де чули порожнечу,
Ми загубились!!! В цьому й наша драма.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405863
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 03.03.2013
автор: Линска