Вона чекала доторку очей
І зустрічей наївно-випадкових.
Не розуміла деяких речей
І ницих душ, до болю дріб’язкових.
Тікала від буденності у сни,
Де він… вона…одна любов до віку.
Та доки підростали їх сини,
Все пробачала зради чоловіку.
А час не йшов, а лив немов з відра.
Мабуть це доля. Стихла і змирилась.
Та лиш очей коханого іскра,
Щоночі, як раніше, просто … снилась.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405783
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.03.2013
автор: Олена Іськова-Миклащук