Тебе немає, світ мовчить,
він, наче онімів раптово,
так тихо чайник закипить,
і знову тиша, знов нічого...
десь за вікном трамвай гудить,
і потім знову він озветься,
але це хвиля, лише мить,
і все знов в тишу обернеться,
а я стискаю телефон,
твоє ім'я вже на екрані,
та відключаюсь, знову фон,
все стало, ніби в мелодрамі.
я хочу знову голос чути,
що став мені потрібен так,
і все,що було,знов відчути,
але тепер вже ти чужак...
тебе немає просто поряд,
а я палю знов сигарету,
мені потрібен так твій погляд,
мені потрібно знати, де ти...
чому життя так розвело,
і з ким ти новий день зустрінеш,
згадати все, що в нас було,
але минулого не зміниш...
ти десь за сотні кілометрів,
що так зриває мені душу,
до телефону - сантиметри,
але мовчати знову мушу...
щоб не тривожити тебе,
щоб слабшою тобі не здатись,
і знов картаю я себе,
і знову нікуди діватись...
я так хотіла, щоби ти,
знов подзвонив, спитав,як справи,
але в полоні самоти,
знов я, дим, цигарки і кава...
я навіть плакати не можу,
бо знаю, що безглуздо все це
бо знаю, що не допоможе,
але чому ж болить так серце...?
ну,ось і знову телефон
в руках тримаю, закликаю,
але мовчить тепер рингтон,
а я дивлюся і чекаю...
та все минеться, прийде ніч,
і вдень загубляться печалі,
але згадай одну лиш річ,
що я тебе ще пам'ятаю.
але все тихо, знов пітьма,
і чайник, кава, сигарета,
тебе нема, зовсім нема,
а я б хотіла знати де ти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405055
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2013
автор: Sama_po_Sobi