Я не люблю поламаних замків.
Беззахисних дверей із протягом забави...
Минуле клацає сталевими зубами,
ховаючись у сутінках кутів.
Навіяна чиясь невидима присутність
на тишу дому накладає нову сутність.
Коли минувшини неквапний крок
з рипучим стогоном відтворюють мостини,
зітхаючи, прошепотять старезні стіни,
що в світі має все і час і строк.
Здригнеться полум"я свічі на підвіконні,
коли крізь шибу морок простягне долоні.
Майне на сходах невиразна тінь,
подоба людських рис прозоріє хмаринно.
Тремтячий заклик рук,розгорнутих, як крила...
Не спить душа у другому житті.
Розтанула межа між дійсним і містичним.
а дім старий мовчить про долі драматичні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405048
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.02.2013
автор: Славомир