Дякую Мамо, хоча його й замало.
За ніжні руки й суворі слова любові.
Дякую за життя, солодке дитинство, Мамо.
Я не в змозі знищити материнський біль.
Й колись не буде в мене молодого чола,
А я все одно буду тримати теплі руки.
Комок суму зупиняється й повітря замало,
А спогади дитинства збільшують сльози на обличчі.
Уявляючи тебе із сивиною біля дому,
Сліз ще більше й серце хоче втекти.
Уявляючи, що ти мене приголубиш
З надією, що я подарував.
Як швидко виріс я, став дорослим
Ще з отією дитячою наївністю.
Як повернути час, щоб ти не сумувала,
Знищити страждання любові, Мамо?
Мамо, ненько, відпусти страждання,
Час летить всі ми знаємо.
Й не в змозі випрати помилок,твоїх переживань,
Й щоб не жила кривда у наші любові.
Ось такі прості слова змусили мене
Потонути у чаднім повітрі.
Благаючи вибачень й незмінної любові
До нас твоїх "соколів".
І кожен день, щоб був для тебе святом.
Побільше посмішок, спокійних думок й серцебиття,
А трішки пізніше ми будемо сприяти цьому,
А сьогодні відпочинь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=405023
Рубрика: Присвячення
дата надходження 28.02.2013
автор: klovays