цвіт калини білої*

                   Сиджу  на  березі  всесвітньої  ріки.
                   Сумна.  Вудилище  зламалось.
                   Пливуть  край  мене  віршів  косяки,
                   туди,  де  інші  перемети  розіклали.
                   А  я,  щоб  щось  вдалось  вловить.
                   зніму  взуття  "  о,  Музо,  де  ти?  ",
                   зайду  без  остраху,  на  глибочінь,
                   у  води  синьохвостої  комети.          

***
Цвіт  калини  білої  ранок  засніжив.
Озирнусь  на  роки  -
наче  ще  й  не  жив.
***
Дивлюсь  на  воду,
що  тече  поволі.
Вщухає  біль  в  душі  і  в  серці.
***
Біла  пороша,
синя  пороша.
Життя,  по  правді  нелегка  ноша.
***
Глянь,  мороз  як  скував
вільне  тіло  ріки,  -
Ми  повинні  тягар  свій  нести  залюбки.
***
Брехнею  світ  ти  можеш  обійти,
Лише  назад  вона
не  може  привести.
***
Я  тебе  люблю,
біль  я  твій  несу.
Що  ще    світ  почути  хоче  про  кохання.
***
Двоє  йшли  життям,як  в  гору.
Сонце  палюче.
Вітер  холодний.
***
Навчися  послуху.  Поглянь,
як  сонях  дивно,
голівку  поверта  за  сонцем.
***
Слухати  навчись.
Річка,  ліс,  трава,  гомонять  без  слів,-
Нащо  ті  слова.
***
Злетиш  у  небо,
зійдеш  на  гору.
А  кривду  й  правду,  лиш  серцем    твориш.
***
Гроно  золоте  нахилило  віть.
Туга  промине.
Треба  далі  жить.
***
Іноді  думки  пливуть,як  хмари.
Іноді,як  дикі  коні  скачуть.
А  сьогодні  весело
і  хочеться  сміятись,
то  чому  ж  я  гірко,гірко  плачу.
***
Що  людині  потрібно  для  щастя?
Вірний  друг,чарчина  налита
і  душа,  мов  вікна,  у  постір  відкрита.
***
Послухай,
ріка  ламає  кригу
і  бубнявіє  перша  брунька  в  лісі.
Є  сила  гідна  дивування.
***

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402992
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.02.2013
автор: @NN@