Тебе ніколи не забути. Не старайся.
Сліди навряд чи постираються з землі.
Лише відійдемо в світи може пропащі,
а в тім - і ти і я загублені, як всі.
Ідемо вулицями і минаєм стіни:
кого ми знаємо і з ким дружили тут?
Лише у відповідь світила із вітрини
і пустотли́ві голуби́ клюють кунжут...
Ніхто так неба не сягав, як ті повіки -
чорні метелики із серцем голубим.
Ото і вся загадка в депресивних ліках:
єдиний образ твій, а потім мрячка, дим...
Своєю вірою себе звела в оману,
хоча тебе нема, дві вічності нема.
Одну із них я провела майже за планом,
а іншу в пошуках дешевого вина.
Невтомно хай в мені горять усі надії -
впаду чолом, зіб`ю коліна, підіймусь.
Не відвертайся, хоч без мене ти щасливий -
згадай і я до тебе подумки вернусь.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402853
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.02.2013
автор: Ліна Біла