Стояла у полі смерека,
дивилась в захмарену вись.
І далеч їй снилась далека,
де вічні сніги простяглись.
" Ой, то ж не смерека,
то мати ", -
гукнула зозуля здаля.
Її на світі тримати
не зможе ціла земля.
Не зможе тримати,
бо туга скувала серце її.
Утратила сина і друга.
Немає більше сім'ї.
А хто ж винен в горі тому?
Хто серце рве,як струну?
Сини! Повертайтесь додому!
Не кидайте матір одну..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402162
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.02.2013
автор: Зоряна_Ніч