Розбийте склеп мій. Я втомився в ньому спати.
Сонце мене не будить до кінця
Зламайте мої віртуальні грати
Коханню в серці надайтє місця
На мене кожен день взирає пропасть
І я забув що значить страсть
Життя несе мене все в невисомість
І хочеться довірившись комусь в обійми пасть
Я божеволію страждаю
Але нікого зі мной поруч
Я знов народжуюсь вмираю
Вбиваю сам себе власноруч
А за віконцем ходять діти
І я стомився кожен день з собою дратись
Я вже забув як пахнуть весняні квіти
Коли цивілізація хоче вбивати
А я дивлюсь із тіла-склепу
Навколо себе бачу могили
Таке враження трупи ходять
І віра в них давно ізгнила
І хочеться крок зробить у безодню
Ви не задумаєтесь над тим, що зробили
Надія ще є на справедливість Господню
Але віру в людей давно уже вбили
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402112
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 18.02.2013
автор: Шут®