Я ж знала, що до ранку все мине.
Чому ж сумний стоїш біля порогу?
Ну що ж, проходь і обійми мене.
Який же несміливий став, НЕБОГО.
Іди хутчій до мене, МОЯ РАДІСТЬ!
Ну досить! Все! На тебе я не злюсь...
Я знаю, МІЙ ХОРОШИЙ, твою слабість:
До серденька твого я притулюсь.
Ось ти й розтав...Тепер вже стало краще.
Чому ж це ти мінлива так, душа?
Ще вчора ти казала, що НІЗАЩО,
А зараз у обійми поспіша!
Нащо весну нам кликати раніше?
Якщо й без неї губи - майський мед!
В твоїх обіймах, ЛЮБИЙ, так тепліше.
Я знала, що так буде, наперед...
Ми знову поряд. Бурі пролетіли...
Дивись в вікно: надворі знову сніг.
І що для нас розлука - зрозуміли.
Тому і кожен з нас любов оцю беріг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=402104
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.02.2013
автор: Н-А-Д-І-Я