Підкрадаючись в душу твою навмання
Я метеликом линула в теплі обійми.
Витираючи сльози блаженна весна
Відпускала мене у розбещені війни.
У руках самоти поруч, там, біля серця,
твої кроки відчую, мов ковток почуттів.
Може, трохи ще, чуєш, і душа розірветься,
І блукатиме там, де лиш солод вітрів!
Я не можу не чути голос твій у думках
(та й у снах ти приходиш і шепочеш: "люблю").
Я крихка порцеляна лиш у твоїх руках,
Ніжний дотик долонь хоч на мить пригублю.
На вустах твоїх смуток, на моїх – пустота,
І блаженство від спокою в наших очах.
Може, й справді я стала вже далеко не та,
Бо давно не шукаю сентиментів в словах.
Я не знаю навмисно, чи так зрештою сталось,
Що довіра до нас, наче попіл, затліла...
Просто знаєш, я вперше марно так закохалась.
Просто знаєш, я вперше на кохання хворіла...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401997
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.02.2013
автор: Оле Чка