Обізвалася бандура,
плаче гірко, тужить.
Край калиноньки зажура,
свого сина будить.
Проснись Гетьмане Богдане,
де Ти є, озвися.
Топчуть матір вуркагани,
встань же, подивися.
Куди глянь чортополохом,
поросли кургани.
Сум чатує за порогом,
а на серці рани.
Все поїли, наче мілі,
де беруться сили?
Із жадоби, як у хмілі,
виривають жили.
Навстіж тягнуть і грабують,
вже немає сили.
Москалі і хозарюги,
як воші обсіли.
Просинайся вже, сідлай,
свого вороного.
Нехай геть іде відчай,
до біса лихого.
Ні, не буде вам жалю,
підколодні змії.
Досить жиду й москалю,
висіти на шиї!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401364
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 15.02.2013
автор: Дід Миколай