Чому все намарним здається тоді,
Коли пару кроків лиш йти до мети?
Чому, так чекавши, ти падаєш вбік?
Мабуть, перемога - не те, що ти звик
Знаходить в кінці цього кросу дурного,
Де тільки початок лиш є кольоровим.
Біжучи, ти чекаєш, що все буде добре,
Безстрашно тріпоче серденько хоробре,
Та лине лиш мить, за яку розумієш -
До дідька пішло все, що знаєш та вмієш;
Що сонце не світить, не гріє - пече,
Вода крижаная, і терпне плече,
На яке ти спирався з останніх зусиль,
Й на каміння летиш у безодню безсиль.
Твоя душа розіб'ється об ці гострії скелі,
Істерія і крик підкидає до стелі.
А коли розумієш, що ця біль безкінечна,
Починаєш боротися так недоречно.
Знесилений, опускаєшся й падаєш долі,
Беззвучно клянучи жорстокую волю.
І смерті подібне беззвучне мовчання,
Та чомусь в голові лиш холодне прощання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401317
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 15.02.2013
автор: Stefan