Як дивно пахнуть надвечірні роси,
як стрімко падає зоря з небес в траву,
цілує палко їй шовкові коси,
сплітає вітер в коси кропиву...
Як дивно сяє опівнічний місяць,
багряно-чорним вкутаний плащем,
уміло витканий на небі сріблом-міддю,
умитий теплим , як сльоза дощем...
Як дивно грає коромисло райдуг
палітрою яскравих кольорів
після грози. І дійсно кажуть правду,
що ця краса з найчарівніших снів...
Як дивно плаче звечоріле поле,
Заколосившись маревом пітьми,
то жайвір з соловейком долю-волю
в чаклунки ночі зманюють крильми...
Як дивно квітне волошкова заводь,
духмяно стигне яблуневий квіт...
Через роки не я , так інші, скажуть,
як дивно мріє за вікном бузковий світ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401268
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 15.02.2013
автор: Meggi