15.02.13
00.08
Привіт, мій рідненький…
Здається я тебе просто вигадала.. намалювала власними пензлями такі до болю знайомі контури, а потім зустріла тебе на дорозі..
Знаєш, здається я тебе просто вигадала.. (принаймі так було б набагато простіше пояснити все, що відбувається між нами…) Щоразу ловлю себе на думці, що ти незмінна частина мого світу, а я її маленька молекула (хоча ще трішечки і вона теж розтане, буде поглинута тобою)…
Збираю воду з очей, надто багато її втекло за останні тижні.. а ти.. ти як холод…прокрадаєшся у рукавички та взуття.., спочатку мерзнуть руки, ноги.., а потім пробираєш усе тіло.. і аж до болю… тільки цей біль неможливо описати словами чи якось пояснити і на запитання «як справи?» вже за звичкою відповідаєш «все гаразд.» а насправді.. Навіть собі важко пояснити що ти відчуваєш і чому все так.. і як зробити все щоб потім не шкодувати про несказані слова чи незроблені вчинки… і як не набриднути тобі і вміло дібрати хоча б одну потрібну букву до іншої.. Заплуталась. Хочеться повернути час назад і просто загорнутись в тебе.. міцно притиснутись і не відпускати.. мені ж нічого не треба.. лише ти і крапельку терпіння. Я справді не знаю скільки зелених автомобілів зупиниться на моїй вулиці доки я зможу пройти ще декілька кроків, а до тебе чи від.. вирішуй сам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=401221
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.02.2013
автор: Mellani