Я хотіла б ніколи
Не знати тебе,
Але ти вже став
Загадковим візерунком
У заплутаному мереживі
Моїх спогадів.
Хотіла б ніколи
Не чути твоїх віршів,
Але твій голос
Заблукав у лабіринтах
Мого волосся.
Я озираюсь.
Намагаючись стерти
З коридорів днів
Тінь твоєї посмішки
Я чекаю ночі
Бо вона не стирається.
Тому щодня
На холодній підлозі
Я босоніж ріжу сни
Ножицями реальності,
І вікна здригаються
Від мого погляду.
Я знаю
Що тебе
Не існує.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=400561
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.02.2013
автор: При Мара