Ти тут, побудь ще трохи,
Це як обійми, як душа:
Вона твоя і ти володар,
А я? А я одна.
І лиш думки мене тривожать
В них ти: я не сама.
Моє ти серденько,
Люблю, та може, мене не знаєш
І бува…
Не так ти думаєш про мене,
Не так в думках твоїх луна.
Та все ж люблю, душа з тобою,
Люблю, про все я забува.
Та тільки мрію: ти зі мною,
І почуття уже не ті.
Любов у нас, і ми з тобою
Зостались тут на самоті.
Слова мої – то крик душі, а може просто…
Як сказати? Бо серце повне,
Уві сні, я тут і ти … Не варто?
Я відчуваю: знаєш ти,
«як я люблю тебе без тями,
як мучусь довгими ночами…»
Своє я серце доручаю, тобі в обійми віддаю.
І тільки лиш не знаю,
Чи ж так потрібне, як люблю.
Люблю тебе, та ти не поряд.
І тут лиш почуття: кохаю …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399847
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.02.2013
автор: Анастасія Попова