Я сумую та вже не за тобою.
Проїхав повз наш потяг навздогін
із тими хмарними підгірками могили.
У груді снігу заховався крик,
моя пелена горя давно спала,
так жаль, що я тоді тебе не знала.
Нам байдуже до таїни землі,
і якось легковажно посміхнешся,
як оповідку нам свою розкаже сон.
Ось знов втечу до тебе у обійми,
глухоніма в безумстві своїх криз
і так безтямно зніжена в молитві.
У крижаних обіймах хижих лап
сховалося любовне томне серце
й криваві ріки поцілунку душ.
Чекаю твого променя в віконце,
тремтіння схвилювало нашу тишу
і збурено пустилося в танок.
По правді, ті рядки, що зараз пишу,
присвячені тобою складеним казкам.
А оповідку про кохання храм
я все таки для тебе не допишу
її нехай продовжуєш ти сам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399689
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.02.2013
автор: Незрозуміла