Ти знов далеко, але, мов би, близько,
Ще зранку був, а зараз вже нема.
І ручка знову пише щось, їй слизько,
Знов ковзає по клаптику листка.
Рядки виводить голубим чорнилом,
Немов узор на льоді ковзани.
Тебе нема, і на душі... плаксиво,
І згадуються невеселі сни.
Альбомчик з фото, але не моїми,
І яблука червоні, теж чужі.
А ти є мій, і в мене ти єдиний,
Хоч й будеш недосяжний кілька днів.
Лиш кілька днів. Невже ж це так багато?
А коли місяць? Ну або роки?
Хоч добре знаю я, що це не втрата,
Та серце плаче так, як на завжди.
Мені ти знов приснишся нині-завтра
В глибоко вностальгічненому сні...
Пишу тоді, коли мені є важко
Ховати легкий смуток у собі.
В жахливі дні натхнення не приходить,
Щасливі ж не карбуються в віршах.
Бо щастя й горе ділить хтось зі мною,
А ностальгія не розділиться ніяк...
2.09.2002р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399266
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2013
автор: ХВіСт