А я до тебе вирушила в ніч,
Напхавши повну торбу поцілунків.
Але скажи-у чому тепер річ,
Що ніч малює холод візерунків?
А я до тебе через всі моря,
Я боса йшла,щоби набратись сили.
Щоби почути,що лише твоя,
І море потопить не мало сили.
Навіть на хвилях спала я вночі,
Замість човна-крилята Янголяти.
Я всю любов пронесла у душі.
Щоб лиш тебе хоч раз поцілувати.
Щоби прийшла я стомлена,а ти
Зварив лиш каву і приніс у ліжко.
Щоби сказав:
-Прошу тебе,не йди.
І щоб поцілував хоч раз так ніжно.
А я тебе шукала все життя,
Морями йшла,йшла лісом і журбою.
Коли тебе сьогодні я знайшла,
То стала через день тобі чужою.
Я довго йшла,я падала сто раз,
Я боса йшла через міста і небо.
Я думала,що це життя для нас.
А ти сказав:
-Мені таку не треба.
Тому я втік,бо ти давно чужа,
Навіщо все життя мене шукала?
-Щоби від тебе чути ці слова,
Щоби хоч раз тебе поцілувала.
Пішла назад,та море через крок
Мене хотіло затягти у себе.
Колись літала сміло до зірок,
Бо знала,що цей шлях лиш вів до тебе.
Тепер ступала холодом у ніч,
На душі босій-рани,що боліли.
Та знаєш,не в образі тепер річ,
А в тому,що всі Ангели злетіли
Сьогодні в небо,в небі лиш живуть.
І дивляться і душу твою люблять.
А я хотіла лиш одне збагнуть:
Чом досі некоханням душу гублять
Такі,як ти?Колись же покохав,
Надію дав і всесвіт до ніг кинув.
Сьогодні Ангел стомлений літав.
Дай Боже,щоб тебе він не покинув.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=399005
Рубрика: Присвячення
дата надходження 07.02.2013
автор: Відочка Вансель