Засумувало сонце, затужило.
Сховалося за обрій :попливло.
Це певно з місяцем чогось не поділило.
Воно ж в нас горде: сонце ж бо воно...
Ось і вже вечір, місяць виглядає.
Він веселун: в віконця заглядає.
Та деколи буває: йому все докучає.
Лягає спати й довго засинає...
Ось так й існують неземні світила...
Наш місяьць - красень і сонце - ярило.
І не завада їм: ні літо , ні зима...
Такі бувають, як вони - хто зна?...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398679
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.02.2013
автор: ДОВ