Спотикався вже із цим.
Знайомі букви алфавіту
намагався попадати у полони рим,
та красу змальовувати світу.
Якогось сонячного дня
я вперше написав,
про чуже сумне життя
тоді іще нечасто римував.
Усі свої вірші я памятаю.
Коли іще почав писати,
роки пройшли та я не забуваю.
Мій новий вірш, для мене свято.
А перший в другім класі.
У мене й досі в папці,
із назвою: "Не давайте квасу Васі"
Я казав до бабці.
"А то ще усі стіни буде обтирати,
дайте краще по канапці.
Щоби потім не збирати,
його штани та капці".
А другий теж як антикваріат.
Коли погляну то сьміюся
написаний про фотоапарат,
що вкрала дівчинка Маруся! -)
А як із другом прогуляли пари.
Пішли дивитись на футбол
вертаючись ішли ми по базарі,
а я посунувся та впав: "У солідол".
От дивні віршики були у мене.
Та якось в вечері на щось дивився
неначе щось то гостре то зелене,
а там то Йожик появився.
Наче зонтіком, лапухом накрився
Голки гострі, можна вишивати
на мене оченятами дивився.
- Ще так близько Йожика не бачив.
Я дав йому зефіру й соку,
а він скрутивя у клубок
оце то з ним морока,
я взяв його й пішов в садок.
- Мамо! А що Їжачки їдять?
- Ось налий в тарілку ломока!
Я напевне би одержав пять
що нагодував колючого я чувачка.
Зайшов в кімнату закривши двері
взяв ручку в руки,
та після доброї вечері
про йожика слова я сплутав.
А згодом пісня появилась
на етику думок з життя,
в журналі куча текстів появились
де душу я історіями відкривав.
У юному ще віці,
завжди шукав я тишу
це під настрій мої ліки,
як ти думки напишеш.
Сумні, сьмішні, веселі
вони народжуются де завгодно,
на вулиці чи у поселі
незнаю чи це все є модно!
Та я безмежно вдячний долі
що з ручкою не розстаюся
що це дальше творю,
а критики я не боюся.
Я завжди пишу від душі.
І це вже незалишу.
Це сильніше аніж сила волі
на 100 сходинок вище!
Більше аніж хоббі!
це і є моя душа...
Спасибі Богу! Що відвів хворобу
й віршований мій погляд на життя, присутній буде до кінця.
16.04.2011
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=398305
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.02.2013
автор: Ель Демір